Надіятись навіть не смію...
...Благай, поклоняйся, проси...
З тремтячої мокрої вії,
На сміх недоречний в надії,
Змахнуть діамантик сльози...
Що грамом забутої віри
Тепер для свідомості є...
Як завжди, звичайно, без міри...
І вітром, старим ювеліром,
Заправлено буде в кольє...
Не тисне, не давить, не ниє...
Не німбом біля голови...
Не вітром з Антарктики виє,
А гордо повисне на шиї
Ще сонної зранку трави...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470126
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2014
автор: Віктор Банар