[i]Шануй свого батька та матір свою,
щоб довгі були твої дні на землі,
яку Господь, Бог твій, дає тобі![/i]
П’ята заповідь Божа
Я знову сьогодні в краю
дитинства, сповитого сонцем,
щоб глянути карму свою
в раю за причільним віконцем.
Іду на прогулянку в ліс
на поклик боліт за лугами,
за сумом похилих беріз
над зболеним образом мами.
На серце спокута лягла,
що вже й сповідатись намарне.
В озер і річок дзеркала
вдивляється небо безхмарне.
І наче з-під бані церков
вчуваються ангельські дзвони.
Душа, наполохана знов,
вичитує Божі закони.
[i]«Любіть і шануйте батьків» –[/i]
в цю заповідь віримо свято.
Та часто нічого, крім слів,
не чули ні мама, ні тато.
Хоч все ще звучить заповіт, –
[i]вертатись частіше додому,[/i]
немов запізнілий привіт
на весь приголомшений світ
з небес винуватцю незлому,
який Вас колись не провів
в далеку останню дорогу,
як мусять сини матерів
хоч – в ніч, та зі свого порогу.
Закриються очі на мить.
Душа відгукнеться на сповідь.
І легше продовжити повість
потомкам і предкам століть.
Навіки заснуле не спить,
коли прокидається совість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470256
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2014
автор: I.Teрен