Повільно, вдихаючи осінь,
Шукати тебе очима.
Збивати в асфальт ноги босі,
До тебе йдучи навіть в зливу.
Тримати останній дотик
у пам*яті, де ж йому бути...
Ти- мій єдиний наркотик,
Який ще вдається відчути.
Я йду і вимірюю кроки,
а згодом вимірюю миті.
Казали мені : * вже досить
підносить пам*ять на нові хвилі*
А я тримала останній дотик.
І ще тримала останній цілунок.
Ти- мій єдиний наркотик,
Отриманий у подарунок.
Амур не туди десь стрілив:
Не точно попав, десь з краю.
І вирвалась стріла випадково
Із тіла твого-з мого раю.
І ти розлюбив і забувся
Навіть те, що напам*ять знав.
І коли я тобі усміхнуся,
Ти промовиш : *байдужим став*.
Вдихаю я осінь повільно.
Тебе ще шукаю очима.
Ще мить - і я буду вільна.
Тоді, як закінчиться злива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470376
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2014
автор: dianavladyka