Чи почнемо коли ми дякувати Богу?
Чи так у скаргах та ридаючих жалях
Пiдняти голову не матимемо змогу,
Бо погляд сумно на суєтному застряг.
Суєтне це вiд себе нас не вiдпускає:
То те не йде, то насувається бiда...
Нестримний цей потiк; вiн вiчно допiкає.
I радiсть десь подiлася, як крiзь пiсок вода.
“З якої ж втiхи нам ще дякувати Богу,
Якщо любов Його не бачимо нiде?..”
Любов Його вiдчути кожен має змогу,
Коли з жалю свiй погляд вгору пiдведе.
Коли ми зважимось зiйти з скорботи льоху,
Подяку i любов до Бога пiднести;
Тодi вже i бiда змарнується потроху,
Бо свiт побачимо ще краще з висоти.
Побачимо усе, народжуючись знову.
Казав Сковорода, коли бiда гула в лице:
“Любов будує i дає основу“-
На тiм стояв. I нам би вмiти це.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470720
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.01.2014
автор: AZ