Я простий олов*яний солдатик,
У глибинах твоїх очей...
На буденність розщеплені дати,
Наших спільних Одіссей!
Свіжий вітер Гіперборей,
Не заживлює більше рани...
Загубився серед людей,
Давно висохли океани
Нашої стражденної любові,
У жилах більш ні краплі крові:
Сама лиш дистильована вода,
Але пам*ять для мене свята!
І все що мені лишилось після тебе,
На світлинах фіксоване небо
твоєї світлої,невинної душі,
Нагадує мені,що я колись теж жив!
Без сумніву горів,я дихав і творив тобою
Тепер душа розділена на двоє...
Розпалась на елементарні часточки,
Віддав би півсвіту за дотик руки!
Але в мене, на жаль,немає,
Ні твоєї сили,ні тепла...
Я себе уже не відчуваю,
У світі розбитого скла...
Я лише олов*яний солдатик,
У нотах твоїх пісень...
Самотністю спаяні дати,
Наших спільних одкровень!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470845
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.01.2014
автор: Той,що воює з вітряками