Навіщо душу в тіло закували?
Хіба вона не може так літать?
На що їй м'язи і зубів корали,
Уміння бачить і пісні співать?
Вона і так все бачить і все чує,
Вона веселим полум'ям горить,
Хоча її ніхто не намалює,
Але вона у кожному зорить.
Вона м'яка, хоча із тим, як криця,
Всього основа, стержень вічний твій.
Тому не тре тобі за те журиться,
Що скоро вмреш – ти будеш вік живий.
Вона – це ти, хоч юний, хоч старенький,
І не роби собою їй тюрму.
Я бачив, як в кутку хропів п'яненький –
Душа так гірко плакала йому.
Здіймай її, а з тим і ти полинеш
До тих вершин, що досі і не знав.
І будеш бачить там такі країни,
Які у сні лиш тільки розглядав.
Люби людей, їх душі відгукнуться.
Любов найкраще свято для душі.
Сьогодні я тобі лиш усміхнувся,
І вже душа шепоче ці вірші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470912
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2014
автор: Мірошник Володимир