Захована під вітами верби,
Її ледь видно влітку із вікна,
Дощі давно відбили в ній сліди,
У ранах вся немов пройшла війна.
Стоїть на радість вже багато літ,
В тіні верби – улітку прохолода…
Присядеш і летять думки в політ,
Виною цьому - тесана колода.
Колись давно, як зрізали вербу,
Щоб дати змогу молодому росту,
Колоду залишили в холодку,
Посидіти щоб люди могли просто.
Не одна пара закохалась тут,
Їй не страшна вже будь-яка погода,
І бережуть її, як лавочку святу,
Стару, стару, обтесану колоду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471006
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2014
автор: Віталій Назарук