Уже й село цурається святинь,
Уже на паперть відступає віра,
На душі, що в полоні пустоти,
Чека омана звабливого звіра.
Його зловтішно-сяючий оскал
Пульсує у стривоженій хвилині.
Огляньтеся! Невже вас не ляка
Прогірклий холод нинішньої днини?
Де розбрат і зневага між людей,
Школяр із старцем у супрязі п’яній,
Де цноті докір фарисей плете,
І ненасит пече, неначе рана.
А пращури розпачливо зорять –
Невже диявол перетне орбіту,
Невже його зухвало-хижа рать
Зітре Вкраїну із обличчя світу?
Домоклів меч – як запитальний знак,
Пташиною надія в клітці б’ється.
Біда велика, як пуста казна.
Утричі гірше, як спустіє серце!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471008
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.01.2014
автор: stawitscky