Я старий,непотрібний вояка,
Відслужив я своє більше строку...
На Різдво чи на День подяки,
Високосного,певно,року...
Мене викинуть на смітник,
Як стару,непотрібну річ...
Спишуть все на мій древній вік,
Ну а далі,напевне,в піч!
Я буду тихенько горіти,
Але не кричатиму,ні...
Я звиклий під кулями жити,
То чи личить тепер мені!?
Боятися власної смерті,
Ефемерної як життя...
Ордени і медалі здерто,
Залишилось одне шмаття...
Понівечених синіх мундирів,
Та й вони уже догорають,
Мріяв жити хоч день у мирі,
Смішний і наївний,бо знаю:
Для любові ніхто не рождає,
Волоцюг і убивць,як я...
Проте вірю і відчуваю,
Що у серці ти досі моя!
Я проніс тебе крізь життя:
Крізь безум війн і холод гільйотин...
Як запізніле,щире каяття,
Єдину втіху моїх годин!
Я ніс тебе крізь революцій марші,
Крізь гасла і постійні зміни влад...
Не поєднались дороги наші,
Бо ти- жона,а я-солдат!
Бо вб*ють як не сьогодні-завтра,
А я не вартий твоїх сліз...
Але твоє ім*я,як мантри,
Я у душі і в серці ніс!
І на смертних моїх дорогах,
На битих моїх шляхах...
Я знав що мої тривоги,
У тебе горять в очах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471273
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.01.2014
автор: Той,що воює з вітряками