ЗА МОТИВАМИ ТВОРІВ АВТОРА: "Мантихора"
********************************
Я вільний птах, закритий кимось в клітку
буденності і сірості буття,
Душа моя вогнем палає стрімко,
випалюючи спокій, що нав’язує життя.
Прорвусь крізь грати на простори вільні,
здіймусь у вись безмежної блакиті,
І каменем зірвуся склавши крила,
нехай сурмить сурмач в останні мої миті.
Згорю вогнем неспокою й любові,
але не стану сльози гірко лити,
Хай краще каменем розіб’юсь в непокорі,
а ніж у рабстві милості просити.
Так серце моє в юності палало,
й шукало простору для сили почуття,
Знайшло в очах, як сонце бурштинове,
і загубилося у них на все життя.
Розбились грати, виплеснулись хвилі,
на крилах піднеслась душа у рай,
І розцвіли духмяні диво-квіти,
терпкий даруючи з тобою нам розмай.
Дві ночі щастя - два сторіччя смутку,
ціна напевно трішки замала,
Добавлю ще дві вічності для згустку,
бо так в чеканні згусла кров моя.
У вірності зварю ночей пів смуток,
й нап’юся гіркоти самотньої журби,
Та вірю, що любов моя в тобі воскресне,
хай все життя чекати треба нам її.
Ти мій і тільки мій, хай поруч тебе інша,
душа твоя в мені, і б’ється серце знов,
Чекати буду вічно, ніхто не зайде інший,
бо тільки ти єдиний, для кого ллється кров.
І дні летять мов вітер, несуть роки на плаху,
а я чекаю зустріч з тобою хай би що,
Душа моя сховалась, закрилась в нову клітку,
не пустить більше в серце нікого і ніщо.
І ось жадана зустріч, ти з друзями, я поруч
стою немов заклякла, боюсь твоїх очей,
А ти мені розкажеш, що маєш вже дружину
і донечку маленьку... І серце із грудей...
Розбита мрії ваза, розідрана картина
яку писала кров’ю в душі серед ночей,
І що тепер робити, як маю далі жити,
відкрию дверці клітки... і сльози із очей...
Колись була я сильна, мов вільний птах в неволі,
а зараз наче зяблик, боюсь летіти геть,
Любима моя клітка, обласкана неволя,
тепер тобі покірна, та не потрібна вщент...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471319
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.01.2014
автор: Сергій Ранковий