розверну навмисно колію.
та яка у цьому вигода?
символічно проговорюю:
я тебе і справді вигадав.
повергаючи запеклості
не намарного відношення,
вельми набули шляхетності
говірливі оголошення.
за тобою свищуть протяги.
ненавмисно, ненасильно.
чудернацькі міні-потяги
розігнавшись, з рельс вистрибують.
ми йдемо супроти одного,
первісно змінивши напрямок,
розум чинно вираховує:
стрінемось чи десь за Малином,
чи дійду до Томашгороду
через Рівне й Броди. Ось де й я!
поскидаєш нові чоботи
сині, од смоли вже чорнії.
лагідним світанком в потягах
кинешся на плечі, вціпишся.
ледь-не-ледь торнешся одягом.
сонце вигляне — не скривишся.
і долоні відокремлюєш:
— Па, хороший, ще зустрінемось.
я приїду в місто з Левами/
ти навчатимешся в Києві.
а наразі розминемося
ти в 141-ий, пішки — я.
у гуртожитку заселешся,
ранком сколотими ніжками.
палантин на шию в зав`язі,
Пальто сіре кашемірове.
лірою чи називаєшся?
повернутись накажи мені!
коли так до тебе хочеться,
відстані втрачають значимість,
набувають усі потяги
переносного означення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471392
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2014
автор: Митрик Безкровний