Останній вогник помре – і народиться слава.
Розповзеться світом, як віск на столі цім під ранок.
Ти пишеш всерйоз, а читають вони для забави.
І не розшифрується генія думка востанок.
При вогнику цьому писав, і творив, і душею
Від тіла немічного в інші світи ти ховався.
Цей промінь творіння вже знищить тепер дар Психеї.
Так марно, бо твій непочутий шедевр уже вдався.
Що ж то за містерії грізні тебе погубили,
Що їх ти відкрив і які залишились незнані?
Куди спрямував новий вітер мистецькі вітрила?
В якім на тім світі ти зараз ідеш каравані?
13.06.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471414
Рубрика: Присвячення
дата надходження 10.01.2014
автор: Софія Костицька