Порожній вечір ще один, порожня ніч.
Сумний світанок з голови стягає ковдру,
Туманом сивим колошматить сіру вовну
І, підібгавши хвіст, ховається у піч.
Книжкові шафи, не витримуючи знань,
Старечо стогнуть, і мигтить настільна лампа.
Стискає серце самоти кігтиста лапа –
Убивця тиха запізнілих поривань.
П’ю чай із чашки темно-синьої – його,
Широка ручка береже тепло долоні…
Безмірне горе покриває сріблом скроні –
Я не фарбуюсь. Не живу. Нема чого…
Коли пішов за небокрай, спинився час,
Зітліло сонце, на туман розклалось небо.
На тому світі я зігріюсь коло тебе.
Смерть – не кінець, якщо вогонь в душі не згас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471437
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2014
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)