Вони не боги, та дитячі душі
На них молились ревно недарма.
Надіям, проростаючим в грядуще,
Потрібен завше чарівник і маг.
Який десь там, на сяючій вершині,
Кому вінок лавровий до лиця –
А змалечку катався на лозині
У розбишацьки – порваних штанцях.
А потім осягнув – самого себе
Кувати треба, як у горні вісь,
Що простір є для кожного у небі,
І птаха синя поруч – дотягнись!
І ми завзяттям загорались щирим
У ті далекі сонячні літа,
Де заповідь – не сотвори кумира
Ще не торкала душі і уста.
Уже дорога до причастя кличе.
Та з висоти своїх прожитих днів
Оті кумири – світлі і величні,
Що до добра нас і звитяги кличуть
Мені святі пророки на землі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471477
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2014
автор: stawitscky