Не можу вільно дихати і жити,
Не можу в серці бога прогнівить.
Коли її опльовують бандити,
Коли вона, розтерзана лежить.
Їй не жалкую небо прихилити,
В часи сумні, коли їй так болить.
Не дам кохану, матір погубити,
Допоки простір язвою ятрить.
Моя Вкраїно люба незборенна,
Трипілля вічність в пісні соловїв.
Для ворогів ти досі не збагненна,
Хоч не була, пещенцем у богів.
Гієни дикі жили твої рвали,
Від крові плакав по заплавах брід.
Це ж, як хорти зацьковані кусали,
Коли на землю, падав й небовид.
Та не змогли, ні знищить ні убити,
Замало стріл та зброї у горил.
Отож живеш і далі будеш жити,
Благословили, предки із могил.
Зникали орди, гинули народи,
Пішли назавше в сутінки віків.
А ти, кипуча й досі повновода,
Як глиба в річці, серед ворогів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471792
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.01.2014
автор: Дід Миколай