НАРОДНА ТРАГЕДІЯ. 1025-ТА РІЧНИЦЯ

Вже  тисяча  плюс  четверть  ще  століття  -
Пройшла  річниця  хрещення  Русі.
Хтось  скаже:  "Стали  в  кращім  жити  світі
Прамами  наші  і  прататусі."

Потужний  супер-стрижень  -  духовенство,
Ви  скажете,  принесло  Благодать,
Єпископи  для  нас  долали  версти
З  країв  заморських  -  дух  наш  об'єднать.

Язичником  до  цього  був  наш  пращур,
Сказали:  "Він,  по  суті,  був  вандал!",
А  віра  християнська,  звісно,  краще,
Ніж  те,  чим  хижий  пращур  наш  страждав.

Він,  темний  кровопийця,  мусив  жерти
Братів  молодших,  буцімто,  -  тварин,
Приносив  їх  тіла  безжально  в  жертву,
В  угоду  тим  божкам,  що  сам  створив.

І  ось  явився  влади  самодержець,
Щоб  згуртувати  "дикі"  племена,
Він,  начебто,  забив  князівством  стержень,
І  диво:  дикунів  тих  об'єднав!

Ще  вчора  -  розпорядником-лакеєм...
Ти  ба?!  -  Вже  князь  із  посохом  в  руці!
Лукаву  він  підтримав-бо  ідею
Таємного  агента  від  жерців:

Очолили  князі  війська-дружини,
Щоб  родових  посунути  старшин,
З  тих  пір  -  війна  за  владу  без  упину,
Добробут  би  прийшов  хоч  на  аршин...

Взамін  лиш  міжусобиці  й  податки,
А  жрець  верховний  тішиться  собі.
Народе!  Ти,  що  квітнув  у  достатку,
Тепер  -  кріпак,  життя  твоє  в  журбі.

Тебе  поработив  Константинополь,  -
Духовності  колиска  -  свій  указ
Він  видав  про  кріпацтво,  мов  окропом  
Обдало  християнство  кріпака.

Привів  колись  чужинців  Володимир,
Щоб  владу  укріпить  чрез  них  свою,
Єпископи  без  шуму  і  без  диму
Осіли  у  слов'янському  краю.

Обжилися  церковні  феодали
На  Руській,  вчора  вільній  ще,  землі:
Третину-бо  під  себе  підібгали,
Побори  встановивши  чималі.

Нестерпними  ката́ми  для  народу
Вже  стали  і  князі,  і  їх  церкви,
Не  дивно:  В  Чингисханові  походи
Не  взяли  люди  списи  й  корогви.

Підтримували  в  масах-бо  монголів,
Все  ж  виявилась  мудрою  орда:
Вогнем  гармат  і  порохом  пістолів
На  знать  упала  кара  їх  тверда.

Радів  народ:  не  ворог!  -  визволитель
З  далекої  Монголії  степів
Прийшов  тоді,  щоб  кривдника  побити,
Від  котрого  знущання  він  терпів.

До  слова,  наші  пращури  далекі
Язичниками,  дійсно,  все  ж  були,
Та  наглі  і  брехливі  то  наклепи,
Що  віра  їх  -  немов  кривавий  млин.

Не  вірте  брехунам!  В  обличчя  плюньте!
Не  здатен  той  на  вбивство,  хто  Любов
Ще  істинну  плекав,  ще  не  забуту,
І  знав  ще  не  з  догматів,  хто  є  Бог!

Він  чув  його  з  творінь  прекрасно-вічних,
І  мудрість  по  його  пізнав  плодам,
Зв'язок  тримав  із  Всесвітом  космічний,
Не  було  місця  в  серці  холодам.

То  ж  як  тепер  назвати  ту  річницю,
Що  князя  восхваляє,  шле  вірші?
І  як  така  духовність  вам,  що  ницість
За  догмами  приховує  в  душі?

осінь  2013  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472325
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2014
автор: Олександр Обрій