Життя крізь призму зрад і перемог,
Крізь морок днів і п’яного туману,
Допоки сила є живеться без думок,
Та лиш пішла вона лишився без обману.
Лишився сам з думками на кінець,
Невже знемога враз покаже сутність,
Своїх наболених і лютих засторог,
А так боявся на чиюсь присутність.
В житті своєму будував мости,
Обходив гострий кут по верху,
Немов на лезі балансуєш ти,
Не віриш досі у свою поверхність.
Не можеш зовсім вірити словам,
Ніколи не повіриш ти цілункам,
Бо лиш зневірившись хоч раз, ти сам,
Тепер в тобі лише панує зверхність.
Своє життя, свій день і своє «Я»,
Ніхто в тобі тепер не запанує,
Чи одинокий ти, чи просто сам,
Життя в тобі питання це нутрує..
І вірить, серцю ритму лиш вночі,
Лише у сні ти бачиш когось близько,
Та лиш флюїд малий отримав ти,
Відразу дременув у світ свій ліпший.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472607
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.01.2014
автор: Андрій Толіч