Похмуро, мов в Туманнім Альбіоні,
Немов закляк в сльозах сирий асфальт,
Я поглядом прикута до перону,
Снують повз мене сотні сірих пальт...
Я тихо жду, покірно і терпляче,
Коли за рам'я візьметься рука,
І зрине мить солодких тих побачень,
І пролетить, щось здалеку гука.
Я не одна в цій млі тебе чекаю,
Зірки кружляли й сіли на плече,
На лавці притулився й місяць скраю,
А ніч над нами візерунки тче.
Я жду тебе чи день, чи більше року,
Свої вже чари наді мною втратив час,
Хоч крався за спиною, мов стоокий,
Я вмить розкрила його підлий фарс.
Світанок вже поволі мружить очі,
Стовпи тягар скидають ліхтарів.
Мені мій янгол долю напророчив,
Розповідав, як він тебе уздрів,
Як я тобі у кожнім сні являлась,
Як серце хвилювала знов і знов...
Клубочки душ крізь сонні дні сотались,
Я дочекалась, потяг твій прийшов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472772
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 15.01.2014
автор: Юлія Кириленко