Хтось молить небо кожен день про те,
Що є для нас і звичним,і буденним.
Щоби хоч краплю.Крапельку.І все.
Щоб не було життя таким злиденним.
Порозкидали одяг діточки?
Сміття в кімнаті,борщ недоварений?
А хтось чекає діток всі роки,
Їсть хліб із смітника пересушений.
Коханий не купив букет квіток?
Та хтось не знає,що таке кохання.
А нам не вистачає зірочок.
Зірвати з неба.Справжніх...До світання...
Хтось черевички хоче шкіряні,
Щоби красиві,як у Попелюшки.
А хтось в візочку,ніженьки німі,
І у житті не слухалися ручки.
І лиш в думках ті рученьки складе,
Господь завжди молитвочку почує.
Котилася сльозиночка,паде...
Біля дітей матуся жебракує...
Хтось молить кожен день лише про дах,
Щоби не спати десь на півдорозі...
Багато є багатих...Та все так
Тому,що помагать не хочем. В змозі
Ми поділитись хлібом і грішми.
Подарувати усмішку.Хоч трішки.
Потрібно тільки...Стати нам людьми...
І справжнім Попелюшкам-три горішки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472782
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2014
автор: Відочка Вансель