Зникати я собі не дозволяла,
Вже не бажаючи Тобі того.
Навіть, не каючись, сама пропала.
В буденні слів мовчазних - що з цього?
І знов, все переслідуючи думку,
Рядки самі з проханням – на папір!
Як «фенікси» раптово, феєрично
Сплітаються із сотнями докір.
Відкрила очі : бачу і – не бачу.
Пора рушать в дорогу наосліп.
Вирішувать завдання чи задачу?
Як важко жить з словами , і – без слів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472831
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2014
автор: fialka@