Ради спокою й блаженного мистецтва
Я її сахаюсь, як чуми.
Мій вогонь, іскристо-молодецький
Оминає звабу кожну мить.
Засторога піднесла букета:
Тут кохання, і культура й спорт,
Багатющі побуту сюжети.
Вибирай! Все буде вищий сорт!
Чому ти усе шукаєш правди?
Віднайшовся новий Дон Кіхот!
Не чіпай політики і влади.
А ще краще – заглядай їм в рот
та співай єлеї та осанну,
Захлинайсь у славослів’ї од,
І тоді ти будеш самий-самий!
А народ? Ну що тобі народ?!
Прислухаюсь до поради глузду.
Більше про політику ні-ні!
І гаман готую під «капусту» -
Гонорар омани і брехні.
Знатися з тобою я не хочу.
Зла потвора з гасел і ідей!
А вона до мене – жаром в очі,
Криком до пропечених грудей:
« Подивись, зловтішна трясовина
Все тугіш стискає бідака,
І у муках помира дитина.
А їй бідність виставлять на карб -
хто країну розіпхав в кишені,
Хто із неї допиває кров.
І кого ми – вперше, в п’яте, в енне
Ставим до державних корогов!»
Знов мене прорвало, як вулкана,
Не вберіг і засторіг футляр!
А життя кривавить, наче рана,
А брехня дорогу вистеля…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472887
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: stawitscky