Чому лиш втративши, ми починаєм цінувати?
Не бережем поки воно в нас є.
На світі все ми хочем чомусь мати,
При тому не цінуючи своє.
Чому сміємся з бідних і змарнілих,
Натомість,щоб допомогти?
Можливо ви остання їх надія,
Але все ж легше байдуже пройти...
Чому ми "пхаєм" носа в чужі долі,
Їх заздрим перемозі, радіємо біді?
А от своє життя змінити ми не в змозі,
На роздоріжжі вже не знаєм куди йти...
Чому ми відкидаєм тих людей,
Яким ми дорогі і не байдужі.
І серед різних тисячі очей,
Вони взаємності чекають дуже!
Чому ми забуваєм про сім"ю,
Коли вже виростаєм й самостійні?
Вона ж дарує радість й теплоту.
І рідні, ніжні, лагідні обійми.
Чому собі ускладнюєм життя?
До тих проблем ще створюєм нові.
І думаєм ,що виходу нема,
Та забуваєм, вихід є завжди!
Лиш треба пам"ятати хто ми є!
І що живем ми тільки один раз!
Потрібно залишатися людьми.
Не марнувати дорогий нам час!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472910
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Ірчик