А там не ми і будем ми "ніколи"
Без співчуття та жалості в словах
Добили і до того серце кволе
І ніжність вмерла тихо на вустах.
Сіріє ніч, на ганку виє вітер
І мучить ледь причинене вікно
Якби вдалося просто зрозуміти
Хто виполов останнєє зерно.
Зерно надії, сподівання, віри
Зігріте у теплиці почуттів
В якій старанно ми латали діри
Та чорний птах на горе прилетів...
Роки минають і життя триває
У порівняннях все душа живе
Проходить та безслідно не минає
Хоча усе й в рубцях...та заживе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473002
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Анна Кукурика