Березень,холод собачий,
Вимерзла озимина.
Схудлий заєць полем скаче,
Ворон одинокий кряче...
Отака весна.
Вітер злий зі всіх кутків
Вимітає зиму,
А в душі печаль віків
І нудьга без гриму.
Душечко моя,душманко,
Як тобі вгодити?
Може кинутись під танки,
Чи вином залити?
Все тобі не так вже зранку
І до вечора не так...
Догризай вже до останку,
Залиши один кістяк.
І,нарешті,будеш вільна
І змахнеш крилом -
Попід стелю у неділю,
У вівторок напролом
В небо вилетиш вікном.
Воля,воля! Світ широкий,
Радість неземна!..
І якраз на суд високий
Залетиш дурна.
І спитає Цар Небесний,
Усеправедний Суддя:
"Розкажи-но,душе.чесно
Що ти хочеш від життя?
Що тобі для щастя треба -
Дна морського,суші,неба?
Можу дати хист поета...
Хочеш в жабу поселю?
Будеш серед очеретів
Квакати вінки сонетів...
Заживеш - кум королю!
Хочеш - в шахту аварійну,
Чи солдатом в бій нерівний?
Що не скажеш - все зроблю!"
Що ти скажеш Всеблагому?
"Ой,помилуй, ой, прости?!"
Тож сиди вже краще вдома...
Ще не вечір, ще терпи.
Вітер нишпорить круг хати,
Ніби продзагін,
А душа бажає свята
І нічого
навзамін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473019
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Михайло Гончар