І знов той самий меч… і та ж троянда…
Дві сутності душі – палкий дует.
І знов рубає слово гострим ямбом,
Троянда ж, мов росу, збирає мед.
Той мед гірчить печаллю і безсонням,
Як лезо, точить істина перо.
І мчаться думи, як вогненні коні,
У небо непокори, до зірок.
О душе, від самотності сильніший
Стає твій воїн, хоч у полі – сам.
А серце – заґратоване у вірші,
Вільніший їх полон за небеса…
І знов та сама мука лихоманить,
І зцілює троянди еліксир.
Жага творити постає крізь рани
Видінням незбагненної краси…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473033
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Лілія Ніколаєнко