Мчав нас впевнено автомобіль
У КРАЇ НАших мрій заповітних,
Де не знають про горе і біль -
Люди в щасті і радості квітнуть.
Пасажири самі не свої -
Лізла посмішка щира назовні,
Часто змінювались водії,
Та все ж рай нас чекав безумовно.
Але хто діставався керма, -
Вже в дорозі робився щасливим,
Хто ж втрачав його - швидко тюрма
Відбирала водійське те диво.
Так вже прийнято стало у нас -
Тим краям ми вже віри не йняли,
Згубна звичка тоді завелась -
Всі по щастя ішли до штурвалу,
Йшли по трупам сестер і братів,
По моралі топтались ногами.
Я б ніколи авто не хотів,
Де б ставали брати ворогами,
Але час так вже розпорядивсь,
Та й машину ми не вибирали,
Більшість наших зайняла ряди,
Що тягнули свій плуг, своє рало.
Стало мало керма водіям,
На продажу пішли запчастини,
Вже без гальм і без шин сотні ям
Подолало авто... і донині
Ще ніхто не сказав їм: "Заждіть!
Ви ж себе обкрадаєте, хлопці!"
Розваливсь на колесах наш дім
І зотлів у байдужості топці.
зима 2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473093
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2014
автор: Олександр Обрій