Ну нащо ви, мамо, це кажете:
Бандерівці, зрадники, злидні!
Хіба ми для цього страждали?
Пліч-о-пліч на мурах всі рівні.
Хіба ви не бачите, мила,
Як яро спалахую часом?
То буремний у грудях огонь
Здичавілим зривається басом.
Дух арійський з кайданів лютує,
Предковічний не знає спокою.
Як нащадки коритися можуть,
Чом не підуть на хама війною?
А що мені дітям сказати,
Як батька колись запитають…
Куди мені очі сховати,
Сказати ганебне «не знаю?!»
Не бійтесь, що згину самотньо,
Відчайдухів за спиною маю.
Без краплі вагання я з ними
Бандитський режим закопаю!
Тоді повернуся додому
Зі споминів різьбленим шрамом.
І вперше за ціле життя
Промовлю: «Простіть мене, мамо!»
17.01.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473134
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.01.2014
автор: Олександр Подвишенний