[img]http://cs616719.vk.me/v616719136/249d/TcBBUghrz-I.jpg[/img]
Мені тепер поїхати, як вмерти,
Як кинутись у прірву з висоти!..
Потрошить вітер вижухлі конверти,
В яких твої нечитані листи.
Мені би десь укритися, та сила
Взаємного тяжіння, як магніт,
Мене знаходить, де б я не ходила,
І штормом розколисує мій світ.
Аж у сплетінні тріскають волокна
І рвуться жили струнами в мені...
Тремтить душа, до ниточки промокла,
І гасить місто цятками вогні.
Під хриплий гул останнього трамваю
Твоє спокійне дихання ловлю
І край вікна, мов скрипка, завмираю:
Ні поруху, ні зойку, ні жалю
За тим, що відійшло і не збулося,
Хіба щось буде вартісним без нас?
Пірнало світло у твоє волосся,
Допоки по́світ сонний не погас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473190
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2014
автор: Наталя Данилюк