Лотова жена
И праведник шёл за посланником Бога,
Огромный и светлый, по чёрной горе.
Но громко жене говорила тревога:
Не поздно, ты можешь ещё посмотреть
На красные башни родного Содома,
На площадь, где пела, на двор, где пряла,
На окна пустые высокого дома,
Где милому мужу детей родила.
Взглянула - и, скованы смертною болью,
Глаза её больше смотреть не могли;
И сделалось тело прозрачною солью,
И быстрые ноги к земле приросли.
Кто женщину эту оплакивать будет?
Не меньшей ли мнится она из утрат?
Лишь сердце моё никогда не забудет
Отдавшую жизнь за единственный взгляд.
Лотова дружина
І праведник йшов за посланником Бога,
Великий і світлий, по чорній горі.
Та голосно жінці казала тривога:
Не пізно ще раз подивитись тобі
На вежі червоні у ріднім Содомі,
На площу знайому, на двір, де пряла,
На вікна пусті у високому домі,
В якому життя діточкам ти дала.
Вона озирнулась - і, сковані біллю
Дивитися очі уже не могли;
Зробилося тіло прозорою сіллю
І ноги швидкі до землі приросли.
Хто жіночку потім оплакувать буде?
Невже вона стане найменша із втрат?
Лиш серце моє вже її не забуде -
За погляд єдиний життя так віддать!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473506
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2014
автор: Радченко