Коли ніч арештовує день і ховає за грати,
й розпускає волосся, в якому ховає зірки,
я вмикаю своє божевілля і йду полювати
на химерні сплетіння з морфем
терпкувато-гірких.
Прикладаю до вуст і смакую впольоване слово,
і звикаю до нього, і пещу його, як дитя,
і, здається, до мене ніхто його в світі не мовив,
а як мовив, то ще недозріле від серця відтяв.
І живе у мені таких слів не з десяток чи сорок,
вони сотнями риб пропливають в моїй голові.
Я вполюю нових, дочекавшись вечірнього мороку,
головне, щоб до мене їх інший поет не зловив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473663
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.01.2014
автор: Марія Родінко