З тисяч доріг знайду одну.
Ту єдину, рідну і знайому.
Ту, що змушує бриніть душі струну.
Ту, що завжди приведе мене додому.
Понад нею клени в ряд стоять,
Наче, бережуть її від злого.
Так цікаво завжди було знать,
Що їм сниться, думають про кого.
Біля поля та дорога пролягла,
Де пшениця, трави і покоси.
Сама воля в полі тім гуля,
Наче жито, золотяться її коси.
Приведе мене дорога ця туди,
Де моє дитинство промайнуло.
Де мого спокОю береги,
Де все зло у вічності тонуло.
Приведе до хати на поріг,
Де завжди чекали і любили.
Де завжди лунав веселий сміх,
Де на всяку справу були сили.
Там мене зустріне рідний сад.
Простягнуть зелені свої віти
Яблуні, що там ростуть у ряд,
Осокори, і берези, й липа.
Кожен спогад там, немов живий,
Такий теплий, ніжний, незабутній.
Він єдиний, і він тільки мій,
Такий світлий і такий могутній.
І куди б життя не завело,
Які б жарти не зіграла доля
Повернусь туди, де джерело
Моїх снів, туди, де рідне поле.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473665
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.01.2014
автор: ЮЛІЯ