Чуєш, чи не чуєш, чарівна Марічко,
Я до твого серця кладку прокладу.
На обрії гори зорю зустрічають,
Над ними лиш простір небесний і час.
Вони, як вартові, усіх захищають,
І нас від душманів, і духів від нас.
Лиш перше проміння пестливо торкнеться
Цієї, забутої Богом землі,
Як з серця у небо із тугою рветься
Мотив, котрий з дому несуть журавлі.
Чуєш, чи не чуєш, чарівна Марічко,
Я до твого серця кладку прокладу.
«В Кабул супроводити автоколону.
Вертушок не буде, - зітхає комбат, -
Тому, не жалійте, солдати, патронів,
Тому беріть більше з собою гранат».
«Двадцятий, двадцятий, потрібна підмога.
Набої не того калібру дали!»
Остання граната і згадка про Бога,
І пісню останню вітри понесли.
Чуєш, чи не чуєш, чарівна Марічко,
Я до твого серця кладку прокладу.
Останнії залпи в параді останнім,
Закована юність у цинк домовин.
Додому вертається в «чорнім тюльпані»
Розстріляне щастя, загублений син.
В небесному храмі скорботно палає
Засвічений Богом далекий стожар.
А вітер мелодію тужну зриває
З ридаючих струн овдовілих гітар.
Чуєш, чи не чуєш, чарівна Марічко,
Я до твого серця кладку прокладу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473841
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2014
автор: привіт