Усе це вигадала. Це усе я вигадала
заради спокою собі, заради вигоди.
Свої думки сльозами відгодовую,
свої мрійки у тьмі преціловую.
Нащо зробила рану цю невигойну?
Тепер любов із серденька не вийму я.
А що любов? - Рожевий пустоцвіт,
зі снів дитячих боязкий привіт.
А треба жить такими категоріями,
в які логічно вписувалось горе би,
лиш не любов, не мрії й сподівання,
а день турбот, початий від світання.
А ще колись тремтіли вишні голі,
вітри солодкі плакали у полі,
мені так дихалося вільно й трошки
на пам'ять рвала я собі волошки.
Довкола мене - обручі сталеві,
вони мене ховають, металеві.
І я іду з цим тягарем на шиї.
Я просто вигадала всі свої надії.
Хоча вони вмирають і останні,
в моїм випадку - перші, на світанні.
А сонце засія і загорить над ними,
коли з них проросте будяк журби неспинний.
І місяць прочитає панахиду,
і зорі витруть світлом рештки сліду.
Але лишиться рана невигойна
в моїй душі, що сліпоти достойна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473846
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2014
автор: URANIA