Зима лиш крок - а тут весна вже плаче,
Малиново-п'янким кипить дощем...
Невже душі моїй отак призначено,
Що погляд їй тавро їдке спече?
Нам кажуть: у що віриш - те і збудеться,
Реальність постає з палких думок.
Тоді я стану затишною вулицею,
Аби щодня ловити твій моторний крок.
Ти кажеш, що сумуєш...Доведи мені!
Як важко зараз вірити словам...
Серця зболілі прагнуть до оживлення,
Достукатись до тих небесних брам.
А там отак одразу не відчинять нам,
Вимога - персональний код від доль,
А ми сплелись крильми, зрослись клітинами,
Оце і є навіки наш пароль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2014
автор: Юлія Кириленко