У 20-ти річчя України
Десять віків ти йшла до волі,
Боролась, не корилась долі.
Сікла шаблями колючий дріт,
Що закривав свободи світ.
Від гніту ворогів стогнала
Й ганьбою зради покривалася не раз,
Але, як фенікс, з попелу зростала
І розцвітала на короткий час.
Велике щастя випало й мені:
Сьогодні знову завойовано свободу.
Твій прапор майорить і тризуб на щоглі,
Сповнились надії й чаяння народу.
Божа благодать на нас зійшла:
Моя Вкраїна знову розцвітає.
Тюрми розкрились, навіки орда пішла.
Але чому тривога серце крає?...
Де ті що першими ішли,
Що тяжко нашу волю здобували?
Невже зістарились і спочивать пішли,
Долю твою пройдисвітам віддали?
Й народ забув що волю треба берегти щодня,
Дозори скрізь і всюди виставляти.
Тільки тоді земля завжди буде своя
І не прийдеться знову крові проливати.
Забув і знову маєш їх:
Дивись на це збіговисько своїх.
Турботи в них вже не твої,
Влада для них це «деребан» землі.
Дивись і накопичуй сили знову,
Бо вже вони не розуміють слова.
Йди знову на майдан,
Йди волю захищати сам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473877
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.01.2014
автор: Леонід Ісаков