забути тебе – мов відтяти від себе руку.
о скільки вікон чужих,
і музик у них не наших!
α2 + β2 - це один, зі складного – просте,
ми - дауншифтери, наші троянди без колючок.
тепло - одиниця виміру людських взаємин,
ми нескінченно віддаємо кіловати доторків.
від кожного по теплу, кожному по любові –
це форма революції та емоційного лайфхаку.
хто шукає свободи - знаходить лише незнайомку
під ліхтарем маленького містечка на Волині,
благословенній янголами автостради,
поміж річками спокою та забуття.
я надто часто не знаходжу необхідних слів,
нумо, світляки із літер, атакуйте шибки римоламу!
немов саме життя не хоче віддавати таємниць
і змушує плисти і далі течією часу.
мовчання друзів, розуміння випадкових перехожих –
це змова, яку не зрозумієш, прочитавши з книг.
страх відпускає опісля першої застопленої фури,
опісля першої ночівлі на квартирі незнайомця,
опісля першої промови на чужому святі
та поцілунку, що стається уві сні.
Ти вчишся і втрачаєш, і навчаєшся втрачати,
Приносити додому посмішки та двійки,
Сприймати все простіше і вимикати світло,
Коли виходиш із кімнати іншої людини.
P.S. Коли ти гумовий, то колеса машини повторюють ритми серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473943
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2014
автор: Олександр Ткачинський