Хтось із мислителів сказав,
Що в світі є лише дві сили,
Які людину хоч би раз,
Але поставлять на коліна.
Одна із них – то страх людський.
Він так тебе зверне у бублик,
Що грішне сплутаєш з святим,
А він – мов камінь непорушний.
І всі думки твої благі
В таку одягне павутину,
Накине сітку із нудьги
І меншовартості тварини,
Що вже й забудеш хто ти є,
Й чи вартий ти життя такого,
Не кожен ввійде в колію
Після приниження людського.
А друга сила – то любов,
Свята, бездумна, непорочна,
Що лиш від думки кипить кров,
А у душі вогонь клекоче.
Від погляду стискає жаль,
Від слова тихого - розпука.
І ти уже і сам - не сам,
І розум твій підвладний мукам.
І вмить злітаєш до небес,
Забувши, що в житті безкрилий,
Залишивши внизу усе,
Що так раніше „ Ви любили...”
Як гарно політати вдвох....
А що, коли на самотині?
Тоді один летиш під дощ
Людського осуду і кпинів.
***
Хтось із мислителів сказав,
Що в світі є лише дві сили,
Які людину хоч би раз,
Але поставлять на коліна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474303
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2014
автор: Neteka