Моя душа промерзла аж до дна.
І теше час німі фігури з льоду.
А в тій душі – порожня таїна.
Нічого я не маю, крім свободи…
Нічого я не маю, крім весни,
Що кожен рік буяє пустоцвітом…
В шалену повінь мчать слова-човни,
В едемах заблукав неспитий квітень.
Шукає в раї… та навряд чи Бога…
Чекає сонце на свого Ікара…
Крім тебе, я не маю більш нічого,
Поезіє – ти скарбе мій і каро!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474578
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2014
автор: Лілія Ніколаєнко