Українцям

Куди  іде  суспільство?  Куди  біжить  народ?
Горять  вогні  надії,  людські  права  свобод.
Вирує  чорний  вихор,  плекає  чорний  дим,
І  смерч  війни  свободи  не  вкерувать  нічим.

Пройшли  війна  і  голод,  і  ще  одна  війна
Крізь  сторінки  Вкраїни,  крізь  сотні  душ  життя.
Здається,  воля  -  все,  що  так  хотілось  нам.
Та  кинута  була  вона,  немов  рабам.  

Рабам  судилось  бути  на  вкраїнській  землі?
То  ж  хто  ми  українці,  скажіть-но  хоч  собі?
Чи  є  в  нас  гідність,  сила,  чи  є  в  нас  дух  борця?
Скажіть-но,  хто  наш  батько.  Назвіть  ціну  життя.

Ціну  за  незалежність,  яку  нам  здобули,
Сказати  можуть  предки,  які  вже  полягли.
Котрі  лягли  в  могили  за  Вкраїну  свою,  
За  мир,  за  щастя  люду,  за  вольную  сім’ю.

За  шелест  вітру  в  полі,  за  дикий  цвіт  садів,
За  чайку  в  Чорнім  морі,  за  вільний  дух  степів.
Чи  можемо  сказати,  вкраїнці,  ми  ціну?
Чи  можемо  назвати  ціну  за  боротьбу?

Чи  в  силах  врахувати  число  нам  тих  людей,
Які  пішли  у  землю  серед  ясних  ночей?
Чи  в  силах  нам?  Чи  в  силах?  Боюся,  ні,  народ.
Наш  люд  лежить  в  могилах  після  взяття  свобод.

За  що  ж  ми  продаємо  себе  і  свій  народ?
Кому  ж  ми  віддаємо  людські  права  свобод?
Ми  ж  сильні,  вільні  люди,  ми  ж  козаки  в  душі!
У  кого  ж  булава,  в  чиїй  вона  руці?

В  нас  правова  держава!  У  нас  демократизм!
Тоді  народом  править  народ,  а  не  воджизм!
Ми  –  люд,  ми  –  Україна,  ми  –  дух,  і  ми  –  життя.
Ми  в  правах  нам  і  нами  диктуються  права.

Слова  Шевченка,  Лесі,  слова  Сковороди
Звучать  у  нас,  у  серці,  в  стосунках  між  людьми.
В  нас  дух  говорить  слово:  «вставайте»  -  встаємо
Ми  ідемо  до  права,  ми  просто  біжимо.

Нас  гнобили  минулим,  душили  нас  здавна
Нас  катували  «інші»,  «другая  сторона».
А  тут  свої  катують,  руйнують  дух  борця
Тут  забирають  душу,  а  не  лише  життя.

Стрільба,  вогонь,  смак  диму  у  їжі  та  в  очах,
Тут  колота  народність  лишається  в  серцях.
Ведмежа  павутина  затягує  людей
І  вириває  руки  із  вольностей  сімей.

Ми  –  християни,  люди!  Ми  рівні  у  правах
Предстанемо  пред  Богом  у  «скоєнних  ділах».  
Отож,  крепіться  люди,  ідіть  у  боротьбу,
Щоб  заспокоїть  совість,  свободу,  правоту!

(с)..несвідомий

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474700
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.01.2014
автор: несвідомий