Долав снігові перемети,
Розливи річок та грозу,
Долав негативні прикмети
Й ніде не пускав я сльозу.
Та бачу мені не здолати
Єдине в своєму житті –
Не зможу тебе не кохати,
Хоч в розуму це на меті.
За мене сильніше це значно,
За розум і волю мою,
Бо надто приємно і смачно
Відчуть підсвідоме люблю.
Хоч розум говорить – доволі
Безтямно кохати тебе,
Твоїй підкорятися волі,
Неначе телятко слабе.
Мій розум говорить – ти груба,
Затята завжди на собі,
Говорить, що ти моя згуба,
Відкритая рана та біль.
Та кляте безтямне кохання
Не можу здолати ніяк,
Хоч маю від нього страждання
Та в цій боротьбі я слабак.
Кохаєш чогось не розумно
І ту, що не любить тебе,
І їй підкорившись бездумно,
Ти вже ненавидиш себе.
Тож правду в народі говорять –
Буває любов дуже зла,
Коли її сили нас зборять,
Полюбиш тоді і козла.
01.07.02.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2014
автор: Георгій Грищенко