Ти вештаєшся засніженою вулицею цього Богом забутого містечка, ховаючи збиті руки у кишенях.
Вона знову чекає твого повернення у вашу спільну кімнатку, ховаючись за дверима ванної.
Вона злякана твоїми постійними криками… Та якби ж тільки криками.
Ти потрохи відбиваєш у неї життя, без жалю, витрушуючи його, наче сміття.
Вона міцно хапається за уламки вашого минулого, тамуючи біль алкоголем.
Твоя честь похована разом з колишнім почуттям, що гниє у безодні твоєї свідомості.
Апріорно ти вже не людина, ти смуток, що бере початок у її ще живій душі.
Вона з останніх сил благає тебе помилувати її, а ти вогнем вимальовуєш картини на її прекрасному тілі.
2:38. її нічні сутички не стримують своїх поривів. Тиша заспокоює це перелякане дівчисько краще, ніж слова.
Падаючи, скидає з себе увесь страх, що давно сидів у її нутрощах.
Декілька пострілів і у вашій квартирці настає спокій. Спокій, що стривожено зазирає в очі смерті.
Вичерпані емоції дають волю життю. Дай волю й волі. Ти не пропадеш, адже нема чому пропадати.
Ви покинете цей світ вранці у неділю, коли дзвони у церкві битимуться у такт з вашими серцями.
Вона благатиме хоч зараз її відпустити, а ти наполегливо тягнутимеш її до свого пекла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475086
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2014
автор: Тесса Колейс