Немає винних, є лише убиті,
Герої в тюрмах, тішаться кати.
Безжальні руки кров’ю вже обмиті,
Та хрестять лоба :»Господи, прости!»
А потім знов кидають брат на брата.
Наказ один «Впокорити народ».
А дома жде вмить посивіла мати,
Зчорніла від тривоги і скорбот,
Вглядається в екран немов в ікону,
І з острахом очікує новин...
Он б’ють когось «володарі закону»…
—Ой, Боженько, рятуйте, це ж мій син!!!
Удар… Удар… несила зупинити…
Мов цвяхи в руки—гумові кийки.
—Мій син ішов, щоб честь оборонити,
А ви б’єте його за копійки.
Навколішки упала і зомліла,
Аж затрусивсь старесенький екран.
Зима від крові тихо червоніла.
Але стоїть нескорено Майдан…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475250
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.01.2014
автор: Олена Іськова-Миклащук