Впадає в Лету річка сліз людських,
Над нею сад у сяйві Гесперіди,
Впірнути - і позбавитися стигм...
Свої сітки сплітають данаїди,
Очікують, розставивши пастки,
Хитких, непевних, несміливих кроків.
Свідомість миттю стягують дроти,
І всотується в вени думка-сокіл.
Та не чекайте забуття від мене,
Я, мов Тіресій, пам'ять збережу.
Хто долю пробива в колючих тернах,
Той назавжди стирає будь-яку межу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475538
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2014
автор: Юлія Кириленко