І стихне ніч тихесенько.До зір
Підніме оченята,складе руки.
Торкнеться тільки ніженьками гір,
Подивиться іще на людські муки.
І здавить у обіймах морозець
Людей,що хочуть ночувать надворі.
Розчавить попід снігом папірець,
І змиє його дощ потім поволі.
Відчинить півфіранки чоловік,
Подивиться одненьким лише оком.
Це хтось стріляв...Сліпим прожити вік...
Йшов на Майдан...Щоби хтось ненароком
Поцілив у людей.Своїх вбивать?..
І потім преспокійно засинати.
Чи будуть його діти про це знать?
Чи будуть його на ніч цілувати?
Чи буде він читати їм книжки,
Чи буде вчити кішку захищати?
Чи буде пам'ятати всі роки,
Що хтось не буде сонце розглядати?
І що комусь і ніч як білий день.
Та ні,напевно днем тепліше буде...
Лиш не тепер...Мороз...І він в'язень...
І чи й його історія забуде?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475632
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.01.2014
автор: Відочка Вансель