Стару хатину – квіточку садиби,
Де дах з соломи почорнів уже,
Трухляві рами на вікні без шиби,
Старезна бабця ревно береже…
Лице у зморшках і сльозяться очі,
Ясна переминають сухарі,
В садку на вишні, птаха знов скрекоче,
Щілина утворилась в димарі.
Ходила вчора на могилу діда,
Там ще могили діточок її,
Наплакалась, згадались горе й біди,
Бо ж стільки літ прожито на землі.
Синів уже немає, тільки внуки,
Що зрідка завітають до села,
Гостинці поробили вправні руки,
Хоч не багаті, та які змогла.
Бо перед Паскою приїдуть її внуки,
Могили приберуть, дадуть городу лад,
Шибки поставлять і скінчаться муки,
Побілять хату й яблуневий сад.
І оживе хатина після цього,
Нова у неї вселиться душа,
Здоров’я принесе старій міцного,
На довгії і благії літа!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475801
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2014
автор: Віталій Назарук