Я йду по вулиці, міряю кроками
тротуар.
На небі нема ані звичного марева
хмар,
Ані тонкого серпанку.
Чи довго ще до світанку?
Небо таке пресинє, як ніколи
раніше.
Для кожного у житті є своя
ніша.
Але не для мене, о ні.
Палають у небі вогні...
Сніг палахкотить жовтим вогнем
як жар.
Немає на небі звичного марева хмар...
Світ яскравий такий,
Але я не бачу цього, бо цей світ
не мій...
Піду я далеко, туди, аж ген-ген за обрій...
Піду я в далеку країну дитячих мрій...
присвячується моїй подрузі-дальтоніку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475830
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2014
автор: ШукачкаІстини