Ішла...Гуляла... Посміхалась,
Збирала квіти на полях.
Та от біда із нею сталась,
Лиш наступила...і ба-бах!
Вона ж незнала, що гриміла
Колись у цих місцях війна.
В лікарні очі вже відкрила,
До ніг....А їх уже нема...
Довго плакала нещасна,
Просила Бога - "Хай це сон!"
Та не прокинулася вранці...
Не допоможе ії ніхто...
Довіку цій малій лежати,
Але ж попереду - життя
"За що їй це?" - питала мати
"За що?... Вона ж така мала"
Пройшли роки...Нічого не змінилось
Вона і досі вірить що це сон.
Вона і досі думає "Прокинусь,
І буду жити як колись давно.
І буду квіти на полях збирати,
І буду грати у квача в дворі.
Піду до школи...Як казала мати,
Буду слухати як плачуть солов'ї"
Усміхнена закрила вона очі,
І зранку не прокинулась вона.
А мати плаче, бо цієї ночі.
Пішла й не прийде більш її дочка
18.05.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476115
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 31.01.2014
автор: Манько Інна