Час минає, як від горя обвалилось небо,
А я лину, мій таточку, думкою до тебе.
Бо не знає серце моє з того часу втіхи,
Як тебе від нас забрало люте чорне лихо.
Хто ж мене тепер розрадить, мудре скаже слово,
Хто у радості й печалі прийде на розмову?
Хай землиця тобі буде пухом лебединим,
Як журюся за тобою, рідним і єдиним.
Пригорнулася б до тебе, як мала дитина,
Та від суму схилилася й червона калина.
Молитимусь, як умію перед образами,
Молитимусь – та й умиюсь гіркими сльозами.
Нехай в Царстві у Небеснім душа спочиває,
А нам горе пережити Господь помагає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476182
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2014
автор: Олена Бондар (Бондаренко)