Часи тяжкі. Та чи до них звикати?
Наш кожен рік - то битва за народ.
Слова переплавляються в гармати
Без перспектив та інших нагород.
А я - дитя двох справжніх революцій,
Латаю душу клаптиком вірша.
Хтось автомат, а я папір у руці
Беру і захлинається душа.
В мені киплять всі сльози українців,
В мені бринить її жива роса.
Невже не бачиш, Боже мій, по вінцях
Уже біжить терпіння, не згаса!
А коршун жде неначе Прометея,
Коли на сніг калина потече.
І як прийде кінець цій епопеї
Для вас в Сірка не вистачить очей!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476252
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.01.2014
автор: Ла Ла