В суєті всіх наших днів
Так легко стомитись
В світі гомону й вогнів
Можна й заблудитись
Я тікаю на хвилини
З батьківського дому
Від турбот, від буденщини
В казку невідому.
Я ступаю в сад вечірній,
Довкола дивлюся,
Дихання землі манірне
Сполохнуть боюся
Бо навколо - земний рай,
Для душі відрада,
Мальовничий рідний край,
Природи принада.
Вечір землю оповив
Своєю красою,
Квіти ніжнії сповив,
Притрусив росою
Потьмяніли яблунь віти
Тягнучись у вись,
Там де зорі, як магніти,
В ночі засвітились
Там, де місяць споглядає
На наш любий світ,
Із-за хмари виглядає,
З поміж темних віт...
Любо в небо подивитись,
Любо слухать тишу,
Любо життю потішитись,
Тривоги облишу...
Посиджу в саду тихенько,
Засміюсь до ночі
Стану, як дитя маленьке,
До пригод охоче
Сховаюся від людей
На лоні природи
Тут у мене привілей:
Відчуття свободи.
19.11.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476501
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.02.2014
автор: Богданочка